Дмитро Моклецов: «Ми готуємо справжніх патріотів»

Війна змінює долі, змінює ставлення до життя, змінює людей. Багато бійців, повертаючись додому з фронту, інколи вимушені починати життя з чистого аркуша. Про війну на сході України, про проблеми АТОвців після повернення додому розповів Дмитро Моклецов, який у 28 років став сержантом 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

- Я до останнього не вірив, що почнеться війна, але, на жаль, все відбулося по-іншому. Тому, коли мені прийшла повістка, я цілеспрямовано пішов захищати цілісність України. Мама не хотіла мене пускати, проте я настояв на своєму. Єдине, про що шкодую, - цим вчинком я забрав у неї багато здоров’я, але це був мій обов’язок.

- Згадайте ваш перший бій.

- Мене призвали під час першої хвилі мобілізації, і спочатку ми взагалі не розуміли, що відбувається. Я став сержантом 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Ми та 93-я бригада одними з перших йшли у зону АТО, саме у той період почалося загострення.

Перший наш бій відбувся на початку червня 2014, стояла задача звільнити Красній Лиман на Донеччині. Перед нами поставили завдання знешкодити лігво снайперів на підступах до міста і просуватися далі. Для всіх нас це був перший бій, всім було страшно. Нам на допомогу дали Нацгвардію з бойовими машинами. Вже рухаючись по трасі, ми потрапили у засідку, почався обстріл із «зеленки». Нацгвардія нас покинула, як потім ми дізналися, вони наче не мали наказу стріляти і були з нами для масовки.

Я був заступником командира БМД і механіком-оператором. Отримав наказ вести вогонь по ближньому блокпосту. Дев’ять пострілів - і від нього нічого не залишилось. Потім побачив, що за блокпостом стояв двоповерховий будиночок, з нього стріляв кулеметник, який не пускав мою колону. Я вперше в своєму житті зарядив фугас і вистрілив. Про те, як з нього стріляти і що він летить навісом, я знав лише із теорії. І цей фугас наче в уповільненій зйомці летів прямо в те маленьке віконечко, звідки йшов обстріл. Тоді ми без втрат зайняли блокпост та посунулись далі.

- Де ви отримали поранення?

- Поранення отримав у Слов’янську 21 липня. Це був обстріл із «зеленки», у той момент я знаходився у будівлі та вів обстріл з вікна другого поверху. Пам’ятаю, що у лічені секунди щось прилетіло і влучило у простір між вікон. Я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, виявилося, що в мене контузія.

- Як війна змінила вас?

- Після повернення з фронту я переосмислив життя. Знайомі кажуть, що я став дуже серйозний. Навіть до дрібниць я ставлюсь уважно.

Дуже розчарувався у тому, як влада України ставиться до тих, хто захищає суверенність держави. Майже три роки мені прийшлося вибивати земельну ділянку, яку влада обіцяла кожному АТОвцю. Коли мені це вдалося, виявилося, що вона десь у Карнаухівці, за документами вона є, а у реальності ця ділянка не існує.

- З якими ще проблемами зіштовхуються бійці АТО?

- Працевлаштування, дуже багатьом хлопцям відмовляють у працевлаштуванні, дізнаючись, що вони учасники АТО. Я також зіштовхнувся з цією проблемою. Більше чотирьох місяців після повернення зі сходу я шукав роботу, при тому, що я не сидів вдома та чогось чекав. Я ходив на співбесіди, але коли чули, що я АТОовець, мені відмовляли. Єдиний аргумент: «Вы все неадекватные». Навіщо так казати, як це розуміти? Так, з АТО приходять різні, але і йдуть туди різні люди. Частіше події на передовій виховують людину, роблять її більш вольовою, змушують переосмислити життя та з повним розумінням ставитися до того, що ти робиш. До АТО я займався східними єдиноборствами та був тренером, тому мій наставник Олександр Азаров запропонував мені роботу інструктора у центрі патріотичного виховання «Гарт», де я працюю з дітьми.

- Вам не важко працювати з дітьми?

- Ні, для мене ця справа не нова. Я і раніше тренував дітей, і мені подобається з ними працювати. До речи, коли я був на службі, у 2014 році у нашу бригаду приїздили інструктори з Франції, вони нам дали корисні знання, якими хочеться поділитися з підростаючим поколінням. Захоплення будівлі або звільнення заручників з мінімальними втратами, як правильно пересуватися або перезаряджати зброю - ці дрібниці найчастіше рятують життя. Проблема у тому, що оснащення української армії залишилося на рівні СРСР, коли у провідних країнах воно постійно модернізується. Сучасна військова підготовка в Україні нікуди не годиться. Я сам це відчув, тому хочу ділитися своїм бойовим досвідом з допризовниками, щоб хлопці у лавах ЗСУ вже мали необхідні знання, які можуть врятувати їм життя. Окрім того, дуже хочу розповідати дітям про те, що насправді відбувається на фронті, адже більшість фактів про АТО у ЗМІ перекручено. У «Гарті» ми готуємо справжніх патріотів, гартуємо їх як фізично, так і морально.

Бесіду вела К. Кіба