Роман Зайцев: «Підтримка родини та друзів давала наснагу триматися»

Начальник залізничної станції на ДМКД Роман Зайцев у 2015 році, залишивши мирне життя, пішов служив у АТО. У цей час вдома на нього чекала дружина з двома синами.

- Чому ви пішли у АТО?

- У 2014 році у АТО відслужили багато моїх друзів та колег, тому я просто не міг бути осторонь. Після Нового року я пішов до військкомату, пройшов медогляд та чекав на відправлення. 28 січня у першому призові четвертої хвилі мобілізації я відправився на службу. Спочатку ми поїхали до Києва у навчальний центр артилеристів, де я отримав спеціальність навідника артилерійської гармати. Після навчання ми потрапили у 81-у окрему десантно-штурмову бригаду. Нас відправили до Житомиру на полігон, де формувався наш батальйон. На той час від 81-ї бригади був сформований 91-й батальйон, який проходив службу у аеропорту. Після того, як з нас сформували 5-ту батальйонно-тактичну групу, направили нас на кордон Лугансько-Донецької областей у напрямку Попасне. Ми як артилерія прикривали наших хлопців. 2 серпня нас перекинули у район Донецького аеропорту, де ми прикривали піхоту.

- Що найбільш за все вам запам’яталося під час служби у АТО?

- Згадати є що, але хорошого у цьому мало. Умов в нас ніяких не було, можна сказати, що приїхали ми туди ні з чим. Дали нам те, що було у армії: рвані намети, одна буржуйка на три намети. Все необхідне ми здобували самостійно через волонтерів та знайомих. Саме з їх допомогою поступово налагоджували свій побут.

- Що вас підтримувало у АТО?

— Радісні моменти, коли до мене у Слов’янськ приїздила дружина. Це місто на той момент вже було підконтрольне Україні, знаходилось у 50 км від зони бойових дій. Колеги з роботи переймалися та постійно дзвонили. Саме підтримка родини та друзів давала наснагу триматися.

- Як після війни змінилося ваше життя?

- Моє життя після війни змінилося, в нас народилася третя дитина. У квітні я звільнився зі служби, а влітку в мене народилася довгоочікувана донечка.

- Які труднощі очікують на АТОвців після повернення зі служби?

- Після повернення з зони АТО у хлопців проблем навалом. Я сам став активістом організації «Патріот-2015», як і багато демобілізованих бійців з нашого міста. Ми постійно відвідуємо збори та наради, зустрічі з депутатами, замами мера. Боремося за права АТОвців. Багато проблем і досі не вирішені, як то ремонти чи отримання землі.

Наприклад, проблема з гаражами вже тягнеться з 2015 року. Місцева влада знайшла нам ділянку на лівому березі на сто з лишнім гаражів. Вже почали оформлювати, хлопцям почали давати номери гаражів, і тут знаходиться хазяїн тієї ділянки, який десь 20 років тому був власником цієї території, і через суд поновлює право власності.

Хоча відповідно до закону, якщо ця земля протягом тривалого часу не використовується за цільовим призначенням, то її мають право перерозподілити. Так питання з гаражами знову затягується. Ми тісно співпрацюємо з міською владою. Мер нам добре допомагає та не залишає без уваги. Але всі проблеми він один не може вирішити. На жаль, тільки депутати в нас люди «серйозні», і їм глибоко начхати на наші проблеми.

- Як ви бачите майбутнє України?

- Ми боролися за майбутнє України, але, на жаль, ми йдемо не у тому напрямку, і зараз це видно. Наче по телебаченню все добре, а коли йдеш у магазин, бачиш зовсім інше. Багато хлопців, які повертаються з зони АТО, через два-три місяці повертаються назад. Адже тут немає роботи з достойною зарплатнею, на яку можна прогодувати родину. Тим паче, коли хлопців не беруть на роботу через те, що вони — учасники АТО. Була ситуація, коли чоловік прийшов влаштовуватися на роботу, і вже під час стажування, коли керівник побачив військовий білет, відмовив у роботі. Проблема в тому, що багато в нас роботодавців з Донеччини.

К. Кіба