Проблемні питання виїзду за кордон малолітньої дитини без згоди одного з батьків

Ситуації, коли після розлучення батьки не можуть знайти компроміс у питанні продовження виховання та утримання спільних дітей, є непоодинокими. Гострі суперечності між колишнім подружжям щодо дітей  часто проявляються у випадках, коли той з батьків, з ким проживає малолітня дитина (тобто дитина у віці до 14 років), бажає виїхати разом з дитиною за кордон на тимчасове перебування (а тим більше і на постійне проживання). Дані випадки особливо актуальні перед початком сезону літніх відпусток.

Вячеслав Шестіріков,

адвокат, керуючий партнер юридичної компанії «ДНІПРОЮРКОМ»

Подібні ситуації породжують численні спори, які вже не перший рік вирішуються судами. Нерідко один з батьків, маючи ті чи інші претензії до іншого, зловживає своїми правами та не надає іншому згоди на виїзд дитини за кордон.  

Тож розглянемо питання законодавчого врегулювання та судового вирішення даних спірних відносин.

Як слушно зазначав у своєму блозі адвокат Євген Морозов, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон. Цей порядок у загальному зводиться до того, що виїзд дитини за кордон має відбуватися або за згодою батьків або з дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків. У разі відсутності обох таких документів органи Державної прикордонної служби просто не випустять дитину з території України.

Так, згідно зі ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд з України лише за згодою батьків і в їхньому супроводі.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.  

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Тож, ясно, що коли такої згоди одного з батьків немає, спір між батьками з цього питання вирішуватиметься судом.

При вирішенні такого спору суд виходитиме з того, що відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Конституція України в цьому питанні обмежилася лише дещо «розмитим» формулюванням у статті 51: «Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою».

Відповідно до принципу 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, духовно та у соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом та в умовах свободи і гідності.

Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, як видно, законодавство встановлює пріоритет прав та законних інтересів дитини. Відтак, у разі виникнення такого спору, перше, що слід мати на увазі, це те, що доводити в суді доведеться той факт(-и), що закордонна поїздка переслідує насамперед інтереси дитини (сприяє її розвитку, відпочинку, освіті, оздоровленню, лікуванню, участі в спортивних чи художньо-самодіяльних змаганнях тощо).  

Друге - це те, що даний спір стосується також і прав обох з батьків на спілкування з дитиною і участь у її вихованні, а також обов’язків батьків щодо утримання дитини (забезпечення її потреб). Тому доводити в суді можна і треба не лише порушення прав дитини внаслідок відмови іншим з батьків у наданні такої згоди, але і порушення прав одного з батьків на спілкування з дитиною.

Так, статтею 141 СК України визначено рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини. А частиною 2 ст.150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Проте слід бути готовим до того, що й інший з батьків буде обґрунтовувати свою відмову тими самими нормами, посилаючись на своє право також спілкуватися з дитиною. Тому слід підготуватися і до того, аби довести в суді, що інший з батьків має достатньо часу і можливостей та не зазнає перешкод у його спілкуванні з дитиною, а тимчасова закордонна поїздка не порушить цих його прав.

Так і законодавець у ст.155 СК України встановлює правило про те, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Третє. Слід визначитися, чого просити від суду. Виходячи із суті поведінки відповідача, якою порушується право, до суду має бути подана позовна заява «про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди одного з батьків». Такий позов і передбачає отримання рішення суду, яке вимагається для виїзду дитини за кордон вищевказаною Постановою КМ України № 57 від 27.01.1995 р.

При цьому слід погодитися з колегою – адвокатом Морозовим Є., який рекомендує разом з питанням про надання судом дозволу на виїзд ставити у позовній заяві і питання про надання судом дозволу на виготовлення та оформлення дитині відповідної візи без згоди іншого із подружжя. Дійсно непоодинокими є випадки, коли навіть при наявності рішення суду про надання дозволу на виїзд (але без надання окремого дозволу на оформлення візи), виникали проблеми з оформленням дитині візи, що нівелювало значення вже отриманого судового рішення та унеможливлювало поїздку.

Також рекомендуємо зважати і на те, що розгляд даної справи відбуватиметься у одному з районних судів загальної юрисдикції, які перевантажені кількістю справ, а  тому не особливо переймаються дотриманням процесуальних строків судового розгляду. Тому, якщо є ризик неотримання від іншого з батьків нотаріально посвідченого дозволу на виїзд дитини за кордон, то таку поїздку слід заздалегідь планувати, щоб завчасно отримати таке судове рішення. Адже його отримання після закінчення літніх канікул під час навчального року навряд чи буде актуальним. А, за досвідом ведення аналогічних справ, спроба виїхати з дитиною за кордон протягом навчального року може надалі тільки погіршити позиції того з батьків, який хоче здійснити таку поїздку. Він може надалі наштовхнутися на звинувачення іншого з батьків у шкоді інтересам навчання дитини (якщо тільки така поїздка не пов’язана з потребою негайного лікування дитини). Рекомендуємо заздалегідь письмово звертатися до іншого з батьків з пропозицією надати нотаріально посвідчену згоду на закордонну поїздку дитини, причому направляти її слід рекомендованим листом зі збереженням поштових доказів такого направлення, щоб потім у суді можна було довести факт ухилення іншого з батьків від надання згоди на виїзд.

Насамкінець, звернемо увагу, що існуюча судова практика, на жаль, стоїть на тій позиції, що дана проблема не може бути вирішена за словами відомого персонажа – професора Преображенського - «одной бумажкой, раз и навсегда». Тобто, не може бути одного судового рішення, яке б раз і на завжди надало дозвіл одному з батьків на всі майбутні поїздки з дитиною за межі України. На кожну закордонну поїздку з дитиною доведеться подавати новий аналогічний судовий позов і щоразу доводити, що інший з батьків ухиляється від надання нотаріально посвідченого дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України. Саме з цієї причини подана до суду позовна заява обов’язково повинна містити відомості про конкретну поїздку: офіційну назву країни чи країн, до яких планується виїзд з малолітньою дитиною, строк перебування дитини за кордоном та обов’язок позивача повернути дитину в Україну.

Правові питання виїзду з дитиною на постійне місце проживання за кордон розглянемо у наступних публікаціях.