Настоящие герои живут среди нас

В рамках проведения литературного конкурса на противопожарную и техногенную тематику «Захистимо країну від лиха» Маляр Владислав, ученик средней общеобразовательной школы № 18 города Каменского, написал сочинение на тему: «Справжні герої живуть серед нас». В нем рассказывается о ценности человеческой жизни и важности ее ценить.

Владислав описывает разговор с соседом по имени Николай Иванович, он уже пенсионер, но всю жизнь работал пожарным:

«… Знаючи, що пожежний – дуже небезпечна, відповідальна професія і не кожен хотів би ризикувати життям заради незнайомої людини, я запитав сусіда: чому саме ця професія? Він відповів, що привело його до вибору настільки небезпечної, мужньої роботи.

- Коли це сталося? Мені було, здається, років десять, одного разу я прийшов раніше зі школи. Вдома нікого не було. Мені хотілося скоріше лягти на диван і просто відпочити, подрімати, адже в будні дні особливо не виспишся. Я заснув дуже швидко і, як потім виявилося, міцно. Крізь сон чувся якийсь стукіт та, не надаючи цьому особливого значення, я спав. Раптом, прокинувшись від кашлю, побачив кругом себе клуби диму, я розгубився і страшенно злякався, перше, що мені спало на думку, це вибігти на балкон, щоб не задихнутися, але це не допомогло, оскільки вже було занадто пізно. Я був занадто малий, щоб щось зробити, але досить дорослий для того, щоб зрозуміти, що я можу померти. З кімнат виривався назовні пекельний вогонь, який вабив, пропонував піддатися, і здатись. У паніці я нічого не міг збагнути, бігти було нікуди. І я кликав крізь сльози що є сили, бо більше не було виходу. Перехожі з вулиці кричали щось, але було нечутно. Потім я знепритомнів від недостачі повітря. Мені снився сон. Я бачив маму, хотів обійняти її. Але вона не пригорнула мене як завжди, а що є сили відштовхнула, і сон розбився, розсипався на дрібні шматочки.

Прокинувшись, я побачив простягнуту року пожежного, це була немов рука Янгола, якого прислала матуся, щоб врятувати мене…моє життя висіло на волосинці, і лише тонка грань відділяла від смерті – це зусилля справжніх професіоналів. Отямився я вже у машині швидкої допомоги. Пам’ятаю лікаря, який надів на мене кисневу маску, маму, яка ридала від щастя, що її син живий. Мене поклали в лікарню з отруєнням чадним газом, я пролежав там два тижні. Але кожен день прагнув подякувати моєму рятівнику, напевно через це так швидко одужав. Виписавшись з лікарні ми з мамою відразу ж попрямували до пожежної частини, вона дізналась, як його звуть, і тому знайти пожежного не склало великих труднощів. Побачивши цього мужнього чоловіка, я не знав, що зробити, як йому віддячити, та й ще мама збивала мене своїми сльозами. Це ж мій ангел-рятівник! Мій герой! Трішки розгублений, та навіть наляканий підійшов до нього і, дивлячись примо в очі, сказав: «Спасибі вам, ви врятували мені життя!». Пожежний усміхнувся і спокійно відповів: «Будь ласка, адже це моя робота!». Мене до глибини душі вразили ці слова … Я потиснув йому руку і сказав, що коли виросту, обов’язково стану пожежним! І став.

Коли Микола Іванович закінчив свою історію, я запитав: «Мене дуже вразила ваша історія, але залишилося одне питання. Через що сталася пожежа?».

Сусід відповів: «Коротнуло електролічильник в коридорі, поруч висів одяг, тому вогонь розповсюдився з неймовірною швидкістю. Тільки через багато років я розумію, що мене врятувало диво! Адже я не знав, як поводитися під час пожежі. Ось навіщо в школі вчать правилам пожежної безпеки і тому, як діяти в екстремальних ситуаціях».

... «пожежний – це не просто професія, це вміння вчасно прийти на допомогу, співчувати, відчувати біль і співпереживати людям, які опинилися у вогні», - таким видят огнеборцев глаза этого ребенка.

Поэтому, пожалуй не существует более почетной миссии, чем помогать людям, которые попали в беду и спасать человеческие жизни во время пожаров или других чрезвычайных событий. Это - ежедневная кропотливая работа спасателей, их повседневный подвиг, который они скромно осуществляют под прицелом риска.