Петриківський розпис: з покоління в покоління

Петриківський розпис – гордість українського народу. Саме цей вид народного мистецтва увійшов у список ЮНЕСКО та є елементом нематеріальної культурної спадщини України. Тому не дивно, що розпис, який сформувався на Дніпропетровщині у селі Петриківка наприкінці ХІХ століття, став відомий по всьому світу. У Кам’янському досить багато майстрів, які опанували Петриківський розпис, але є люди, які насправді живуть цим видом народного малярства.

Наталія Панібудьласка — керівник гуртка Петриківського розпису у Будинку дитячої творчості, що на лівобережжі Кам’янського. Вже більше 30 років вона викладає цей вид українського малярства дітям та виховує справжніх митців, які люблять та поважають українське мистецтво. Серед учнів Наталії Олександрівни були Віта Рябова, Оксана Шевчук, Тетяна Плетінець – художниці, які працюють у нашому Кам’янському.

Як розповіла пані Наталія, народилася вона у Петриківці. Хист до малювання в неї почав проявлятися з дитинства. «Я виховувалася у прабабусі та прадідуся, бо мама працювала у місті. Свою першу вчительку я не пам’ятаю, адже тоді мені було лише 5 років. Пам’ятаю лише, що її звали бабуся Килинка. Ми ходили до неї в гості, і вона малювала малесенькі листочки на папері, які чіпляли на сволок. Мені дуже подобалось їй допомагати малювати», — згадує майстриня.

У четвертому класі дівчина почала навчатися у петриківській художній школі. «Туди намагалися вступити всі діти з села, чоловік 200 це точно, але після екзаменів прийняли лише 15 чоловік, – розповідає пані Наталія. – Перші два роки я навчалася у Валися Соколенка і ще два – у Федора Панка. В Петриківці, як правило, кожна дівчина повинна була вміти малювати».

Закінчивши 9-й клас, молода дівчина пішла працювати на фабрику, де протягом року займалась художнім розписом виробів. У Дніпродзержинськ (нині Кам’янське) вона переїхала після заміжжя. «Коли народила сина, я малювала для себе. А коли переїхали на лівий берег, я пішла працювати лаборантом у школу №29, де також вела гурток Петриківського розпису».

У 87-му році відкрився Будинок дитячої творчості, де Наталія Панібудьласка і до сьогодні викладає Петриківський розпис та витинанку.

«Петриківський розпис — це наше місцеве та традиційне. Саме своє ми повинні прославлять і дітей до цьому привчати, – пояснює Наталія Олександрівна. – Дуже багато легенд складено про цей вид мистецтва, і саме тому я закохалась у Петриківський розпис, адже він наче живий».

Як пояснила пані Наталія, Петриківський розпис відрізняється від будь-якого іншого виду мистецтва, адже саме в ньому є елементи, яких немає в жодному іншому розписі. Навчаючи дітей новим елементам, Наталія Олександрівна розповідає учням цікаві легенди. «Досить часто у розписі зустрічається петриківська вишня, і є така легенда, яку розповідав нам наш вчитель. У давнину під час татарського набігу загинула молода пара. На місці, де їх поховали, виросла вишня, яка заквітла таким квітом і дала такі плоди, яких більше ніде не було. Тому в Петриківському розписі такі незвичайні квіточки».

Окрім того, цікава легенда присвячена калині, яка також досить часто зображується в Петриківському розписі. «Проводжала молода дівчина коханого на війну. Подарувала йому своє намисто, сказавши, щоб де б він не йшов, кидав по намистинці, аж поки дійде до кінця. Він так і зробив. Минуло багато часу, і він думав, чи вертатися йому, чи вона вийшла заміж за іншого. Але вирішив повернутися, і він побачив, що на місцях, де він кидав намистини, росла калина. Хлопець зрозумів, що його кохана все ж таки чекає на нього. Тому у Петриківці в кожному подвір’ї росте калина, адже вважають, що вона захищає від лиха».

Наталія Олександрівна впевнена, що дуже важливо, щоб мистецтво переходило з покоління в покоління. Якщо не від батьків, то від вчителів. «Діти повинні пишатися своїм краєм та любити Україну», —наголошує пані Наталія.

Катерина Кіба