Післясмак революції. Погляд на події

«Є у революції початок - нема у революції кінця!»

Гасло зi шкільного червоного куточка

Два роки тому наші люди почали, не криючись, вбивати одне одного, з України втік президент, на вулицях українських міст з вуст українців залунали заклики до іноземного збройного вторгнення... Два роки країною керують сили, що серед недоброзичливців звуться «хунтою» (чи якось схоже...). Судячи з облич перехожих, не все пішло так, як хотілося б. Але вже ніхто ніколи не скаже, що терпець у хохлів безрозмірний. І «український солдат» вже не звучить глузливо.

Країна, спливаючи кров`ю, мусить змінюватись, пристосовуватись. Якщо не хоче, щоб сусіди та й свої, рідні, перевели Україну на кров`яну ковбасу. І за ці два роки багато що змінилось в нашому житті. Не претендуючи на глибинний аналіз, хочеться поділитись враженнями від змін, помітних неозброєним оком.

Українці власноруч створили збройні сили, які на практиці довели свою боєздатність. Люди побачили, що зі зброєю можна ефективніше боронити своє, ніж голіруч. Гірку плату за це знання довелось дати людськими жертвами, поряд з якими про матеріальні збитки сором і згадувати. Війна увійшла в наше життя непрохана і вже хазяйнує - засіває терени Батьківщини кістками її синів, притрушує попелом сивини голови батьків. Два роки тому дорослого чоловіка, який би сказав: «Я знайшов себе на війні» - просто не зрозуміли б. А сьогодні таких в Україні чимало: одні захищають Батьківщину, інші заробляють гроші. Дехто каже: якщо українці навчаться заробляти на війні, вона ніколи не закінчиться...

Якщо є війна - мають бути вороги. За два роки українці чимало довідались про те, хто їм друг і брат, а хто «як кішечка - підкрадеться, вижде нещасливий у тебе час, та й запустить пазурі в печінку...». Ми швидко вчимося пильності, іноді аж надто. Пошук ворогів виявився чудовим приводом залізти в комору до сусіда - принагідно можна поцупити щось. Під гаслом «Бий сєпарів!» можна зводити особисті рахунки або відбирати чуже майно.

Два роки тому, як кажуть українці, «влада від нахабних бандитів перейшла до хитрих бандитів». Ми самі пустили до керма авторів «реформ», результати яких лякають нас цінами на їжу та ліки, комунальними рахунками. «Реформатори» нагребли кредитів від МВФ, вдвічі збільшивши зовнішній борг України. Вчора вони лякали українців: «не піднімемо тарифи на комуналку - МВФ не дасть кредитів». Сьогодні іноземці не дають кредитів, бо незадоволені діями «реформаторів» і підозрюють, що їхні гроші просто вкрадені, як це робили попередники нинішніх менеджерів.

Втім, українцями вже не покеруєш, як раніше. Ми вже починаємо розуміти, хто кому служить, за чий рахунок бенкет, і вимагати від обслуговуючого персоналу звіту - що зроблено за наші гроші. Під тиском громади менеджмент потроху прозорішає і набуває рис справжнього сервісу. Головне сьогодні - розуміти, що контроль не одноразова акція, не веселий візит махновців до житла голови сільради, а буденна праця.

Українці стали більше говорити українською та ходити у вишиванках. Але не перестали кидати сміття під ноги, а красти одне в одного стали навіть більше.

Люди частіше стали пробувати брати своє життя у власні руки. Добре б, аби при цьому руки були чисті, бо пхаємо ж до рота все, що вхопили!

Перейменування та повалення монументів - ще одна ознака змін. Бійка за ідолів неабияк збуджує людей і кров'ю розділяє суспільство. На добре воно чи як - пока-же час, і чекати недовго. А поки хочеться нагадати землякам: розділення - це і є сепарація, в перекладі з мови наших кредиторів...

Землякам, які шукають ворогів та прагнуть контролю, розповім одну історію, почуту від читача. Приїхали днями до гуртожитку, що на вулиці Ухтомського, 41, українці з газопостачальної компанії. Відключили газ. А потім начальник цих українців каже тим українцям, що мешкають в гуртожитку: купляйте газового лічильника - ми вам його встановимо і газ пустимо! Цей начальник нещодавно казав: «Ми не звірі...» Ось де простір для змін та привід для революцій - чи не так, земляки?

В.Фиголь