Подорож стежками козацької слави

Дніпропетровщина — красивий та неповторний край з тисячолітньою історією, традиціями, мальовничою природою та щедрою, багатою надрами землею. Величний Дніпро та безмежні степи формують у нас, мешканців краю, високе почуття патріотизму і бажання вивчати історію та традиції Дніпропетровщини.

Так, в рамках програми «Місце зустрічі — ДІАЛОГ» та за підтримки німецького фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» учасники проекту «Пам’ятаємо минуле — перемагаємо сьогодні», якими стали члени міського відділення Українського Союзу в’язнів – жертв нацизму, представники міського Центру здоров’я, вчителі та учні СОШ №19, здійснили краєзнавчу подорож історичними місцями Дніпропетровщини. Хоча дорога була неблизька, проте всі ми були захоплені цікавою розповіддю Катерини Мовчан, члена краєзнавчого товариства «Кам’янське-Дніпродзержинськ», яка знайомила нас зі сторінками історії козацької доби Катеринославщини.

Подорожували ми до одного з найвідоміших храмів Покрови Пресвятої Богородиці та історико-культурного заповідника, розташованого на березі колишньої річки Роставиці, село Рубанівське Васильківського району.

Рубанівське — це родинний маєток Василенків, писаря козацького переводу і його славних нащадків, які дбали про розвиток свого краю. Там завжди людно: щонеділі та на свята туди поспішають миряни з різних куточків України. Покровська обитель не тільки історико-культурний заповідник, а й живий осередок духовності. Це сонячний, квітучій край, який зустрічає кожну людину як рідну.

Першою ми побачили дзвіницю храму, яку побудував Іван Григорович Чорнокур на молитовну пам’ять про свою дочку Олену. Там ми відвідали божу літургію, після чого була благословенна трапеза і бесіда з отцем Василем Пишним.

Потім охайними доріжками ми пішли досліджувати дивні куточки обителі. Першим був чудовий екскурсійний об’єкт – Музей Івана Манжури, видатного поета, казкаря, перекладача, унікальної творчої особистості, етнографа, який, пройшовши своїми ногами від села до села південь України, зібрав багату фольклорну спадщину цього регіону.

Відвідали ми і цілюще джерело, де з давніх-давен мандрівники втамовували спрагу. Ми також напилися цілющої води та взяли її для своїх рідних.

Приємне враження на відвідувачів справляють невеличкі водойми з квітучим лататтям та рибкам.

А неподалік проходить алея з табличками, які інформують про славетних засновників храму. Є і пам’ятний камінь із зображенням Т. Г. Шевченка, який гостював тут у 1843 році.

Познайомились з мешканцями міні-зоопарку, ми милувалися ретельно доглянутими етнографічними куточками, де зробили фото на згадку.

Дорога до храму — це насамперед незабутня зустріч із чарівною природою, яка своєю красою готує гостей до знайомства із святинею.

Стомлені, але надзвичайно щасливі, ми повернулися додому. Дуже приємно усвідомлювати, що наша Україна настільки красива і має таку багату історію.

Г. Щербина