Випускник вишу - бюджетник не відпрацював на державу встановленого строку. Чи буде стягнуто вартість навчання?

Чи повинні студенти, які навчалися на бюджетній основі, відшкодовувати державні кошти, витрачені на їхнє навчання, у разі коли вони не відпрацювали за направленням визначений період?

Вячеслав Шестіріков,

адвокат, керуючий партнер юридичної компанії «ДНІПРОЮРКОМ»

Для багатьох випускників вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, а також для студентів, що навчаються у ВНЗ на бюджетній основі, та їхніх батьків є актуальним питання щодо можливого відшкодування державі вартості навчання в подальшому у разі, якщо такий випускник після завершення навчання не відпрацює на державу протягом встановленого строку. З огляду на поширеність таких запитань, надаємо консультацію за допомогою газети.

Походження проблеми

Законом України від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР було викладено в новій редакції Закон Української РСР «Про освіту», де у частині 2 статті 52, що передбачала обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів, було введено норму про те, що випускники ВНЗ, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому КМ України.

Також у п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.1996 року № 77/96 було передбачено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Крім того, пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою КМ України від 22.08.1996 року № 992, передбачалося правило про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Відтак в багатьох вишах країни зі студентами-бюджетниками «добровільно-примусово» стали укладати такі угоди, за якими ті зобов’язувалися відпрацювати три роки або оплатити вартість навчання.

Аналіз проблеми та правові реалії сьогодення

Незважаючи на такий однозначний підхід законодавця до питання оплати за навчання студентів-бюджетників у середині 90-х років минулого століття, на сьогодні істотно змінилися як економічна ситуація в країні, так і сучасні підходи до праворозуміння. Держава, з одного боку, не може забезпечити роботою всіх випускників вишів, що автоматично позбавляє багатьох з них можливості навіть при бажанні відпрацювати три роки; а з іншого боку, шанси тих чи інших державних установ або самих навчальних закладів стягнути з випускника, який не відпрацював в держсекторі економіки три роки, певну грошову суму бачаться досить сумнівними.

Так, насамперед основні гарантії прав студентів у цій площині передбачає Конституція України. Відповідно до ч. 3 ст. 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Слід зазначити, що дана норма Конституції України отримала своє офіційне тлумачення.  Як вказав Конституційний суд України у Рішенні від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, положення частини 3 ст. 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.

При цьому відповідно до ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Тому, наприклад, Вищий адміністративний суд України при розгляді справи №К/800/52516/13, застосовуючи вказані конституційні норми, у своїй ухвалі від 10.07.2014 р. зазначив, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їхнього конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Далі слід зазначити і те, що 01.07.2014 року був прийнятий Закон України «Про вищу освіту» № 1556-VII, яким частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ з цього Закону була виключена. Таким чином, обов’язок випускників відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з прийняттям Закону «Про вищу освіту» втратив чинність.  

Натомість на сьогодні до обов’язків осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, стаття 63 Закону «Про вищу освіту» відносить: 1) дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми. І ні слова про відпрацювання чи відшкодування. Більш того, частини 1, 2 статті 64 цього ж Закону передбачають, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, а вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників.

Аналогічно і з пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Так, вищевказане положення про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, було виключене постановою Уряду від 15.04.2015 року № 216 «Про внесення змін до постанови КМ України від 22.08.1996 р. № 992».

Стосовно ж Указу Президента № 77/96 – він так само не може бути підставою вимог до випускника про оплату вартості навчання з огляду на наступне. Цей Указ був виданий під час дії Конституційного Договору від 8.06.1995 року між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Згідно з чч. 1, 2 статті 25 вказаного Конституційного Договору, Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. Оскільки на сьогодні відносини у сфері вищої освіти вже врегульовано відповідним законом, зазначений Указ вже не діє. 

Насамкінець слід зазначити, що навіть у разі підписання студентом-бюджетником відповідної угоди з адміністрацією вишу про відшкодування у разі відмови відпрацювати три роки в державному секторі економіки вартості навчання, випускнику, який не здійснив таке відпрацювання, причин хвилюватися нема.

Навіть не беручи до уваги вище перелічені конституційні гарантії права на безкоштовну освіту та на працю, які є самодостатніми підставами для відмови судом у можливому позові до такого випускника, існують і інші аргументи, що походять із суто договірного права. Так, будь-які цивільно-правові угоди вважаються укладеними тільки тоді, коли в них зафіксовано згоду обох сторін щодо всіх істотних умов домовленості. Однак фактично в усіх таких численних угодах, які доводилося аналізувати автору, чітка вартість навчання, яку треба буде відшкодувати, або ж взагалі не вказувалася, або зазначалася без жодного її розрахунку. Втім, чіткого порядку такого розрахунку вартості навчання на сьогодні також немає, тому будь-яка пред’явлена сума буде спірної. А це означатиме, що на момент підписання угоди її сторони явно не мали одностайного уявлення про суму вартості навчання, яка може бути стягнута з випускника в разі його відмови відпрацювати три роки в державному секторі економіки, і тому таку угоду не можна буде вважати укладеною. Крім того, на оцінку вказаної угоди впливатимуть і обставини її укладення, які теж не характеризуються свободою волі студента.

Аналогічних правових позицій на сьогодні притримуються і суди України, які в багатьох справах ставали на бік випускників, що здобули вищу освіту за рахунок бюджетних коштів.