Вишиванка гріє душу

Третій четвер травня – Всесвітній день вишиванки. Міжнародне свято покликане зберігати українські традиції створення та носіння національної вишиванки, адже це не просто одяг або атрибут патріотичного кітчу. Це генетична пам’ять, у якій зашифрований код української нації. Вишиванку одягали в особливих випадках, бо вона — символ національної духовності, який несе у собі сакральне значення. За останні роки свято вишиванки набуло масштабного рівня. В містах України та за її межами люди вбираються у традиційний український одяг, прикрашений вишитим орнаментом, та влаштовують святкові заходи.

Кам’янчанка Євгенія Кравченко впевнена, що вишиванка – це не просто одяг, а символ України, який вирізняє нас серед інших національностей. Сорочка, вишита власними руками, — найцінніший подарунок близьким, тому у 2007 році пані Євгенія вперше спробувала створити вишиванку у подарунок своєму сину. «Я дуже люблю Україну та її культуру, але навіть уявити не могла, що це виллється у таке захоплення. Я професійна спортсменка, для себе я займалася в’язанням та машинною вишивкою, але коли молодший син закінчував школу, мене захопила ідея вишити йому сорочку. До випускного я не встигла, але на посвячення у студенти він був у сорочці, яку я вишила за всіма правилами».

Євгенія Василівна розповіла, що, створюючи першу сорочку, вона прагнула відійти від стандартних фасонів та зробити вишиванку, яка б пасувала, як під джинси, так і під брюки. Тому жінка придбала тканину, самостійно зшила сорочку та вишила її традиційним українським орнаментом.

«Вона вийшла настільки вдалою, що на присвяті інші студенти думали, що мій син приїхав із Західної України».

Так почалося захоплення створенням вишиванок, які жінка дарує своїм дітям та найближчим друзям. На створення одного виробу майстрині потрібно приблизно три місяці. «Вишиванка – це результат кропіткої роботи, і у кінці її вартість складає тисячі гривень. Далеко не кожен може собі дозволити купити такий виріб, тому свої вишиванки я переважно дарую. Дарую тим, хто зможе цінувати мій труд», — пояснила Євгенія Василівна.

Орнаменти, якими майстриня оздоблює сорочки, вона обирає на власний розсуд. «Я не ставлюсь прискіпливо до підбору орнаментів, адже створюю те, що мені подобається, до чого лежить душа. Авжеж кожному регіону України притаманні свої орнаменти, проте я не бачу сенсу на цьому зациклюватися», — каже жінка.

Вкладаючи у кожен виріб частку своєї душі, майстриня впевнена, що кожен українець повинен мати свою вишиванку, яка є національним ідентифікатором. Сама жінка носить вишиванки як у повсякденному житті, так і на урочисті події, оздоблює вишивкою як сорочки, так костюми і сукні. «Вишивати – це прагнення моєї душі», — пояснила Євгенія Василівна.

К. Кіба