Жестокая правда о периоде оккупации Каменского: как дивизия СС Викинг «очищала» наш город

Жестокая правда о периоде оккупации Каменского: как дивизия СС Викинг «очищала» наш город

Викинг

«Кровавый август 1941 года» в воспоминаниях очевидцев, собранных историком Виктором Ольгашко.

Журналист не мог пройти мимо данной публикации, которую краевед разместил на своей странице в ФБ. Ниже, приводим текст без изменений.   Единственное, что остается добавить, – хорошо, что в нашем городе есть фанатично преданные своему делу краеведы, которые продолжают собирать по крупицам сведения из истории нашего города…(на фото: Виктор Ольгашко на заседании Краеведческого общества)

КРИВАВИЙ СЕРПЕНЬ 1941. СС «ВІКІНГ» В КАМ'ЯНСЬКОМУ.

80 років минуло від початку німецької окупації міста. Якраз в ці дні сталася найбільша трагедія в історії міста. З 22 по 24 серпня, за різними підрахунками, було розстріляно від 600 до 650 жителів міста. Але ця цифра напевно не повна і можна говорити про збільшення цих даних. Все менше і менше залишається очевидців тих днів і тільки безмовні обеліски на вулицях, нагадують про трагедію - масові розстріли населення 21-23 серпня 1941 року.

Від залізничного полотна, в районі вулиці Маяковського і до вулиці Широка, пролягала в ті часи одна з стратегічних артерій міста (вул. Республіканська), дещо на даний час змінивши свою локацію. На ній, в прилеглих вуличках і провулках, відбулися ті жахливі події. 

Із розповіді Жук Марії Ігнатівни 1927р.н. жительки Запоріжського провулку:

- Перший раз німці були у дворі десь 20 серпня. Хотіли напитися води. Спочатку жестами показали, що потрібно напитися жителям двору і тільки після цього напилися самі. Люди говорили, що німці зайняли місто по теперішню вулицю Ленінградську. Вранці 22 або 23 серпня чутно було стрілянину десь в тім районі, нижче нашого кутка. Вже потім люди говорили про міських партизан. Було тривожно, по дворах ходили німці. Нас малих дітей, батьки сховали в окопі, заздалегідь викопаному у дворі. Окоп, це глибокий рів зверху перекритий дошками і другими підручними матеріалами, поверх засипаний землею. В боковій стіні, щось подібне до невеличкої земляної кімнати. Там ми і сиділи. 

В сусідньому дворі стріляли в подібний рів, кинули гранату. Були тяжко поранені двоє сусідів, одному відірвало руку. В окоп, в якому ми ховалися, теж стріляли, але в середину ніхто не залазив, а постріли ніякої шкоди нам не завдали. Німці нишпорили по будинкам і шукали жителів. У сусіда, дядька Антона, хата була зачинена. Чутно було, як вибивали двері і били шибки. Тим кого знайшли жестами показували напрямок, куди потрібно було йти, в напрямку до однієї із хат, де під стіною будівлі сиділи чоловіки. В тому напрямку йшло багато місцевих жителів і чоловіків, і жінок, і дітей. Німці з юрби відбирали чоловіків і юнаків і вказували їм на місце. Люди говорили, що поряд вже вбили Мельника Василя, а батька його не знайшли і він залишився живим. Вже потім (з розповідей людей), рідні його захоронили поряд з будинком. Відібрали мого батька і брата. Всіх чоловіків з кутка вирядили в колгосп «Жовтнева Революція» за залізним полотном. Позаду йшли німці, несли кулемет і ящики, певно з патронами. Декілька днів ніяких звісток не було. Ходили різні чутки. Дехто говорив, що чоловіки на станції Воскобійня й збиралися туди йти. 

Прийшла якась жіночка і принесла з колгоспу кіпу чоловічих фуражок. Мати впізнала одну з них. Це була батькова. Через сім днів, коли вже з‘явилася місцева влада, зібрався люд з кутка і пішов в колгосп. Під бугром, біля ставка були прикопані тіла, було видно окремі частини. Батька ми впізнали одразу по руці. Довго бродили по коліна в воді і ніяк не могли знайти брата. І ще через шість неділь йшли в колгосп з хрестами, з квітами. Йшли забирати рідних. Розривали землю, клали людей у домовини і везли на кладовище, теперішнє кладовище на вулиці Скаліка.

Чоловіків забрали з нашого кутка з двадцяти будинків. Де одного, а де і по кілька. Забирали також і квартирантів, що були з приміських сіл і працювали на промислових підприємствах. Забрали всіх, хто не встиг сховатися.»

Одна з братських могил, розстріляних жителів, знаходилась неподалік трамвайної зупинки, на другій стороні Ювілейного проспекту. В 90-х роках була перенесена на військовий меморіал кладовища Соцміста. На фото: Бованенко Іван Феодосійович, житель вулиці Запорізької, розстріляний 23.08.1941р

Фото 1

Вірогідніше, беручи дату запису, в щоденнику фінського добровольця дивізії СС «Вікінг» Кейо Кяеріяйнен, описано розстріли біля витоку Сухої Сури, в колгоспі «Жовтнева Революція» «22.8.41 ... Зазвичай ми більше не розстрілюємо всіх полонених, крім українців, яких нам наказували негайно звільнити, інші були вбиті. Цього разу наша рота зігнала 300 чоловік до річки, і всі були розстріляні з кулеметів .... На фінів така бійня справила відразливе враження. Я намагався уникнути вбивства ув'язнених, і мені це вдалося …" Розстріли військових і цивільних осіб у цьому місці згадував і Огурцов А. П - ректор Дніпродзержинського державного університету.

В проміжку між вулицями Матросова і Республіканською, всіх чоловіків що попали на очі зігнано в двір одного із будинків і розстріляно. Загинуло 200 чоловік. Зараз в братській могилі, по вулиці Республіканській, покояться 180 людей, інших рідні похоронили окремо. На фото - братська могила 180-и розстріляних жителів міста в серпні 1941 року по вул.. Республіканській:

Фото 2

Відомий поет і журналіст Володимир Сіренко, в 1988 році, написав статтю в газеті «Дзержинець» про розстріли в районі вулиць біля колишньої 3-ї лікарні. На жаль його вже не має живого, але автору цих рядків вдалося в свій час поспілкуватися з ним. Говорили про збір матеріалів, про те як емоційно було тяжко спілкуватися з рідними загиблих. Люди показували дірки від куль в стінах домівок і сараїв, місць розстрілу їх рідних. Не дозволялось їх забирати, і люди потай вночі хоронили, на городах і в дворах. Так і живуть в одних дворах і живі і мертві. Розповідав, як плачучи розказували, як потім мовчали, як пили горілку і сльози текли у всіх, як потім сам не міг спати ночами. Все здавалось, що ось застрочить кулемет і почнуть кричати люди, бігти кудись і кричати. І напевно найбільше вразило «…трьох забили в яру, привалили так-сяк глиною. Лежать вони поховані не на цвинтарі, навіть не у дворі. Сьогодні над ними асфальтова дорога з глибоким водовідводом. Щороку в день пам’яті померлих і вбитих приходить сюди тьотя Дуся Тонкошкур, кладе під паркан лікарні пасочку, кілька яєць, стоїть, душею розмовляє з чоловіком. А він не чує – над ним з десять метрів землі, асфальт і гуркіт машин…»

А далі братська могила на вулиці Широкій. Кривавий 23 серпень…Чоловіків з усієї вулиці зганяли в один із дворів, і старих і підлітків. Жінок і дівчат погнали на південну околицю міста. Тримали там кілька діб. Коли повернулися, побачили рів за хатою вщент завалений людськими тілами. Вцілілі розповідали, що німці підводили по кілька чоловік і розстрілювали з автоматів. На фото:  Братська могила розстріляних жителів по вулиці Широка. Серпень 1941р.

Фото 4

Без коментарів.
В німецьких документах 3-го армійського корпусу Вермахту однозначно вказано, що в місті вела вуличні бої дивізія СС Вікінг. (мова оригіналу) «23.8.41, 16.30 Uhr. SS-Wiking im Hauserkampf um Dnjeprodsershinsk und Kamenskoje.»

Из книги воспоминаний Еберхарда фон Макензена, командуючого 3-тім армейским корпусом (мова оригіналу) «22 августа… дивизия СС Викинг очищала от последних красноармейцев промышленный город Днепродзержинск…»

Фото на заставці: Розстріл пораненого фельджандармерією дивізії СС Вікінг. Серпень 1941р.1024, ось це місце зараз (За ЖД. Балка колгоспу Жовтнева Революція):

Фото 5

Автор - Виктор Ольгашко (подготовил к публикации Игорь Кузьминский)