Лялька, яка оберігає

Поділитись:
WhatsApp
Viber

Пам’ятаєте толоку, яка проходила під час фестивалю «Мамай-fest» у Кам’янському? На цей ярмарок приїжджають майстри з різних міст України, щоб продати свої вироби. Проте більш за все мою увагу привернув стіл з різноманітними ляльками-мотанками. Поруч стояла їхня авторка, яка із запалом почала розповідати про кожну лялечку та її значення. Майстриня зізналась, що для неї участь у толоці — це не спосіб продати свої вироби, а нагода розповісти про цей дивний український оберіг людям. Так розпочалось наше знайомство з Тамарою Лазоренко, мешканкою Кам’янського, яка майже десять років займається вивченням та створенням ляльок-мотанок.

Тамара Лазоренко у минулому вчитель фізики, наразі вона займається вихованням чотирьох онуків. Саме допомагаючи одній з онучок виконувати творче завдання у дитячому садку, Тамара Григорівна вперше спробувала створити ляльку-мотанку і, як виявилося, ця спроба була вдалою. «Завдання полягало у тому, щоб зробити ляльку, яка б презентувала групу, де навчалася моя старша онука, – пояснила майстриня. – Тоді цей вид рукоділля не був настільки поширений, як сьогодні, тому мені довелось шукати літературу та інформацію в Інтернеті, щоб зробити ляльку за всіма правилами. На емблемі групи були зображені проліски, тому на фартуху для іграшки я вишили ці весняні квіти і виконала ляльку у блакитних тонах. Вона вийшла насправді гарна, тому її високо оцінили на виставці та передали у Дніпропетровський інститут удосконалення вчителів. Це було десять років тому».

Саме з тих пір Тамара Лазоренко почала детально цікавитися історією та технікою створення ляльок-мотанок. Майстриня розповіла, що перші ляльки, які були знайдені на території України, віком більше 5 тисяч років. За основу вузликової ляльки (так ще називають мотанки) береться хрест: тулуб і голова — це одна лінія, а руки – це друга. Головна особливість такої ляльки у тому, що вона змотується з тканини. «Матеріал для ляльки не різали, а рвали і далі шар за шаром намотували, – пояснила Тамара Григорівна під час майстер-класу, який зголосилася провести просто на вулиці. – Дозволено зробити на ляльці лише один вузлик в районі животика. Як правило, коли майстриня робила цей вузлик, вона загадувала бажання. Також вузлики можна зробити на руках».

Мотанка створюється без обличчя, адже вважається, що через очі у ляльку може вселитися душа, яка може бути як доброю, так і поганою. Проте на місці личка можна намотати хрест – це символ сонця. Від того, якого кольору були нитки у цьому хресті, залежало значення ляльки: зеленого – на багатство, жовта – колір сонця. Повір’їв, пов’язаних з цим видом рукоділля, дуже багато.

«До мотанки не торкаються ані голкою, ані ножицями, щоб не накликати лиха. Використовують голку, лише коли шиють одяг, який потім надягають на ляльку, – розповіла Тамара Григорівна. – Майстриня повинна закінчити робити ляльку в той же день, коли і почала, тому не можна було відкладати цю роботу на наступний день, адже вважалося, що це може принести нещастя».

Призначення у вузлових ляльок різноманітне: одні створювалися як оберіг, інші використовувалися для обрядів. Для дітей мами робили ігрові ляльки, які раніше, до речі, використовували як соску, зав’язуючи у шмат тканини хліб чи ягоди.

Обрядові ляльки робили до свят, наприклад, на Масляну чи Різдво. Готуючи доньку до весілля, її мати також робила мотанку, яка ставала оберегом для нового дому доньки. В голову такої ляльки вкладали вугілля з печі батьківського дому, щоб родинне вогнище не згасало.

Щоб захистити рідну людину, жінки створювали оберегові ляльки-мотанки, а коли віддавали її новому власнику з найкращими побажаннями. Оберегом для здоров’я була травниця – лялька, набита цілющими травами. Коли людині ставало зле, вона брала травницю у руки, м’яла її та вдихала аромати рослин — така собі фітотерапія.

Ляльку-подорожницю робили для того, хто збирався у довгий шлях. Вона була маленька, щоб могла поміститися у долоні. У руках подорожниці повинен бути мішечок із зерном, щоб мандрівник був ситий та здоровий, або з рідною землею, щоб він не забував рідний дім та повернувся додому.

Є лялька, яка здійснює бажання – званка-бажанка, в неї у руках є ключі: великі — для вирішення важких питань, а маленькі — для дрібних. Її ховали від стороннього ока, і коли бажання здійснювалося, до неї прив’язували ґудзик у вдячність за допомогу.

Маленька лялька з довгою косою називається «На щастя». Коли дарували таку мотанку, казали: «Я тобі бажаю такий довгий та щасливий життєвий шлях, як коса в цієї ляльки». А щоб родина була заможною, виготовляли ляльки-круп’янички, наповнені зерном. Ляльку на здоров’я робили з льняних волокон, які в жодному разі не можна було обрізати, а заплітати до самого кінця у довгу косу. Якщо дитина хворіла, для неї мама робила спеціальну мотанку, яку клали у колиску. Вважалося, коли дитина бавиться з такою лялькою, хвороба переходить до іграшки, і коли малеча одужувала, мотанку спалювали.

Тамара Лазоренко зауважила, що мотанку важливо робити в гарному настрої та з добрими думками: «Раніше жінки під час створення ляльки читали молитву. Такі обереги будуть приносити щастя своїм власникам». Майстриня розповіла, що мотанки, створені її руками, знайшли своїх власників у Грузії та Італії. «Ці мотанки я робила на подарунок, – пояснила майстриня. – Саме така лялька, вбрана у вишитий одяг, може лаконічно передати колорит української культури».

Ляльки-круп’янички

Лялька «На щастя»

Лялька-подорожниця

Катерина Кіба