Роман Павленко: «Армія загартовує та дисциплінує»

Поділитись:
WhatsApp
Viber

Весняний призов триває. 5 квітня відбулись урочисті проводи юнаків нашого міста на строкову службу у лавах ЗСУ. Одним із гостей заходу став кам’янчанин Роман Павленко, який у 2015-2016 роках проходив строкову військову службу. В інтерв’ю Роман відповів, чому для хлопців важливо отримати військовий досвід, та на власному прикладі розповів, як змінилося його життя після служби у лавах ЗС України.

— Що вас спонукало піти на службу в армію?

— Коли почали розгортатися події 2014 року, мені було боляче та соромно, що через зайнятість на роботі я не брав участі в Революції гідності. Я люблю Україну, і мені не байдужа доля нашої держави. Тому, коли почалася антитерористична операція, я вирішив, що потрібно хлопцям допомагати та їхати захищати Батьківщину. На той момент мені було 24 роки. Я тричі просився добровольцем, але військкомат мені відмовляв через те, що мені не було 25 років і я не підходив для мобілізації за віком. Після мого дня народження мені на роботу прийшла повістка на строкову службу. 22 квітня я прибув до 6 артилерійського полку у селі Дівички Київської області, де проходив вишкіл. Отримав звання молодшого сержанта. А у жовтні полк було розформовано, замість нього у частину прибула 43-я окрема артилерійська бригада, у яку нас перевели.

— Як проходила служба?

— Коли ми прийшли на службу, у полку налічувалося 1500 чоловік, з цієї кількості військовослужбовців -строковиків було лише 120, а всі інші були мобілізовані. Але нас не розділяли. Ми разом жили у казармах, разом проходили вишкіл та всі підготовки, харчувались у одній їдальні. Вік службовців становив від 20 до 60 років. Було досить важко знаходити спільну мову з чоловіками, які на 20-30 років старші за тебе, та ще й зі строковою службою за плечами. Часом було важко жити під одним дахом, але ми це робили.

Мобілізовані службовці кожні три місяці їздили на ротацію в АТО. Ті, хто проходив строкову службу, робили все необхідне для фронту у межах військової частини: допомагали грузити конвої, збирали машини з харчуванням та боєприпасами, ремонтували техніку та збирали її на відправку. Також були і наряди.

— Чи відправляли строковиків у зону бойових дій?

— Закони ніхто не відміняв, тож закон про те, що строковиків не відправляють в АТО, працює. Принаймні строковики з нашої частини у зоні бойових дій не були.

— Чи є так звана дідівщина у сучасній українській армії?

— У чоловічому колективі це поняття завжди присутнє. Дідівщина — це не жорстокість, а школа, старослужбовці намагаються навчити молодь дисципліні. Таким чином молоді хлопці психологічно загартовуються, стають менш вразливими до можливих стресів.Наприклад, якщо солдат неправильно застелив ліжко, він повинен буде його перестилати, і рота не засне до тих пір, поки він не зробить це правильно. Але такого, щоб когось били за те, що хтось комусь не сподобався, не було.

— Що найбільше запам’яталося зі служби?

— Коли проходили курс молодого бійця, всі солдати були відважні, рвалися до навчання і всі не могли дочекатися миті, коли вже буде можна стріляти з автоматів.

І ось настав час, і перед прийняттям присяги нам підготували смугу перешкод, яку ми повинні були пройти (іншими словами, тактична підготовка з імітацією бойових дій). Горів вогонь, були натягнуті дроти, встановили мішені – все було, як на справжньому полі бою. Одним із завдань було вирити собі окоп, закріпитися у ньому та за допомогою учбової гранати знешкодити самохідну артилерійську установку, яка повинна була проїхати над окопом. І коли я вперше ліг під САУ, це запам’яталося назавжди. Вже потім ми проходили цю смугу перешкод — як від зубів відскакувало.

— Як служба в армії вплинула на вашу особистість?

— До армії у моєму житті не було певних пріоритетів та цілей. Саме під час служби є час, як то кажуть, зупинитися та переглянути своє життя, зрозуміти, як саме ти бажаєш жити і що саме необхідно змінити. Після армії в мене змінився світогляд, змінились життєві пріоритети. Особисто я захотів створити сім’ю, почав цінувати людей. Армія загартовує характер. Я навчився домовлятися з людьми, відходити від конфліктних ситуацій, став більш розсудливим та відповідальним. Окрім того, саме під час служби я підтягнув свою фізичну підготовку. Коли йшов у армію, я важив 78 кг, а коли звільнявся – 91.

— Чому хлопці мають проходити строкову службу?

— Кожен чоловік зобов’язаний проходити строкову військову службу, адже це його обов’язок перед Батьківщиною. Це його обов’язок перед своєю родиною та близькими, які живуть в Україні в ці важкі часи. Зараз у країні йде війна, і невідомо, що може трапитися завтра. Тому це обов’язок кожного чоловіка. Він повинен мати військову спеціальність і володіти нею, щоб у разі необхідності використати ці знання. Сьогодні, як то кажуть, у тренді бути військовим. І всі військові спеціальності необхідні, чи ти зв’язківець, чи артилерист, адже військових спеціалістів все одно не вистачає. Багато кого злякала антитерористична операція, і вони сидять вдома та не відчиняють двері воєнкому.

Підростаюче покоління повинне розуміти необхідність військової підготовки. У кожного чоловіка є стрижень, і щоб його заточити, потрібно пройти школу армії. Молодь повинна розуміти, що, окрім них, захищати державу більше нікому. Молодь — майбутнє нашої країни, і саме вони, молоді, керуватимуть підприємствами, працюватимуть та розвиватимуть Українську державу. Військова спеціальність у цивільному житті, може, і не знадобиться, але армія — це ще й вміння працювати у колективі, виконання поставлених задач, розуміння поняття строків та відповідальності. Я думаю, саме для цього необхідна служба. Наприклад, я не можу собі дозволити запізнитися на роботу, адже я відчуваю відповідальність перед колегами.

— Що порадите хлопцям, які збираються на військову службу?

— Забути про фільми «9 рота» та «Рембо», адже армія — це зовсім інший світ, не такий, як показують у кіно. Пораджу виконувати задачі, поставлені командуванням, вчитися, оволодівати військовими спеціальностями, заробляти авторитет та поважати товаришів по службі.

— Чи було бажання йти на фронт?

— Коли я звільнявся зі строкової служби, я домовився з командиром нашої частини, щоб у разі мобілізації я повернувся саме в частину, де я служив. Я очікував шосту хвилю мобілізації, але її не було. На контрактну службу я не пішов через те, що в мене немає військової освіти, тим паче мене не цікавить кар’єра військового. Маю плани у цивільному житті, які я і досі поступово реалізую. Але у будь-якому разі при необхідності я готовий стати до лав української армії та захищати свою Батьківщину.

Бесіду вела Катерина Кіба

26.04.2018
Категорія: Інтерв'ю
Теґи: интервью участник АТО